Досвід роботи

               

Методика підготовки учнів до державної підсумкової атестації

           Займатися підготовкою учнів до ДПА  з математики потрібно, на мою думку, починаючи ще з 3 класу. Ця підготовка заключається у знайомстві учнів з різними видами тестових завдань, систематичному повторенні матеріалу, що вивчається.  Метою її є підготовка до складання державної підсумкової атестації за курс початкової  школи. Успішне виконання учнями завдань ДПА  з математики спирається, перш за все, на успішне засвоєння ними як теоретичного матеріалу курсу математики, так і методів розв’язування задач, передбачених програмними вимогами.

            Велику увагу приділяю повторенню навчального матеріалу, узагальненню та систематизації знань та навичок учнів. Обов’язково в домашнє завдання включаю завдання на повторення.  Знайомство учнів із форматами тестових завдань починаю в 3 класі (самостійні роботи, експрес-оцінювання, контрольні роботи тощо). В основному це завдання з вибором однієї чи кількох правильних відповідей, завдання з короткою та розгорнутою відповідями. Завдання на відповідність та встановлення правильної послідовності пропоную учням вже у 4 класі. З геометрії особливу увагу приділяю повторенню формул на знаходження периметру та  площ  геометричних фігур.  Після кожної теми пропоную виконати контрольну  роботу з підбіркою завдань  за принципом від легких до складних. 

           Також практикую підготовку до ДПА он-лайн тести, які учні можуть пройти вдома самостійно, спробувати свої сили та оцінити отриманий результат. Це достатньо стимулює учнів, щоб наступного разу здобути ще більше балів і звітуватися про свої досягнення.  При виникненні труднощів, розв’язуємо завдання тестів в класі. Для контролю знань використовую тести двох видів «вибери відповідь із запропонованих» та «напиши вірну відповідь».  

           Допомагає в роботі по  підготовці  до ДПА «Збірник підсумкових контрольних робіт» . Структура кожної роботи підпорядкована орієнтовним вимогам до змісту атестаційних завдань для проведення ДПА учнів, викладеним у листі МОН. Учні мають змогу перевірити свої знання і навички:

- тестові завдання закритого типу;

- завдання на встановлення відповідності і послідовності;

- відкрите завдання;

- розв’язання задачі.

          Оскільки розв’язування завдань під час виконання контрольної роботи ДПА не передбачає застосування калькуляторів та інших обчислювальних засобів, то удосконалення вмінь та навичок усних та письмових обчислень необхідно здійснювати на кожному уроці математики. З цією метою на початку більшості своїх уроків я пропоную учням вправи на усний рахунок («Морський бій», числові ребуси, змагання «Математичний футбол», обчислювальний ланцюжок  тощо).

           Отже, підсумовуючи сказане, необхідно знайомити учнів з технікою тестування, привчати їх виконувати завдання не лише правильно, але й швидко, постійно контролюючи час, щоб максимально наблизити їх до умов, у яких випускники працюватимуть під час державної підсумкової атестації . Також якісна підготовка до ДПА  передбачає організацію самоосвітньої діяльності учнів щодо повторення курсу математики під керівництвом учителя.

Сертифікація вчителів початкових класів.

                                                                               

     У 2019 році стартував  пілотний проект Сертифікації вчителів, у якому  взяли участь 1 тис вчителів початкових класів. Однією з основних засад сертифікації є добровільність. Відповідне Положення «Про сертифікацію педагогічних працівників» затвердив Уряд  27 грудня 2018 року, у приміщенні Будинку Уряду.

      Саме слово «сертифікація» для вчительського вуха може прозвучати «насторожуюче», — зізналася пані міністр. Та насправді його лякатись не слід, адже проходити сертифікацію вчителі будуть виключно за власним бажанням.

      Сертифікація — зовнішнє незалежне оцінювання професійних компетентностей педагогічного працівника, а також його практичних умінь у застосуванні сучасних методів і технологій навчання.

     «Через механізм сертифікації ми хочемо віднайти найкращих провідників Нової української школи, агентів змін, що готові ділитися та поширювати сучасні методики навчання. Реалізувати таку мету можна лише за умови добровільності процесу, тому ми ретельно слідкуватимемо за дотриманням цього принципу», — підкреслює пані міністр та додає, що обов’язкова атестація вчителів наразі не задовольняє потреби ні педагогів, ні реформи освіти.

     Метою сертифікації є виявлення та стимулювання педагогічних працівників з високим рівнем професійної майстерності, які володіють методиками компетентнісного навчання і новими освітніми технологіями та сприяють їх поширенню.

     «Через механізм Сертифікації ми хочемо віднайти тих кращих провідників Нової української школи, агентів змін, що готові ділитися та поширювати сучасні методики навчання. Реалізувати таку мету можна лише за умови добровільності процесу, тому ми ретельно слідкуватимемо за дотриманням цього принципу. 2019-го ми обмежили кількість учасників до 1 тис осіб, а також поширили це лише на одну категорію педагогів – вчителів початкових класів. Пілотування сертифікації також продовжиться у 2020 та 2021 роках, я сподіваюся, що в наступні роки ми зможемо розширити і кількість можливих учасників, і категорії вчителів, які зможуть брати участь у сертифікації. Процедура не проста, але кожен, хто її пройде, отримає відповідний сертифікат, зможе зарахувати успішне проходження сертифікації замість атестації з підвищенням на 1 кваліфікаційну категорію та отримати 20% надбавку до заробітної плати», – розповіла Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич.

      Єдина обов’язкова вимога до вчителів, що не змінюватиметься впродовж пілотування, – наявність стажу роботи не менше 2 років. Зареєструватися на сертифікацію можна  на сайті Українського центру оцінювання якості освіти.

                     Загалом сертифікація складатиметься з 3 етапів:

     Вивчення практичного досвіду роботи педагога. За проведення цієї частини сертифікації відповідатиме Державна служба якості освіти, що формує пул незалежних освітніх експертів – викладачів, вчителів, тренерів НУШ тощо. До кожного вчителя виїжджатиме щонайменше 2 експерти, щоб зробити оцінку діяльності незалежною та об’єктивною. За попереднім графіком виїзди експертів триватимуть 2 періоди: з середини лютого до кінця  навчального року та з вересня  до жовтня. До кожного вчителя експерти навідуватимуться лише 1 раз, зареєстрований на сертифікацію педагог отримає попередження про візит експертів на власну ел-пошту не пізніше ніж за 3 дні до їхнього приїзду.

       Зовнішнє незалежне тестування. За його проведення відповідає Український центр оцінювання якості освіти.  За попереднім графіком воно відбуватиметься у період між 2-ю половиною жовтня – початком листопада (в період масових канікул).

      Електронне портфоліо – третя обов’язкова складова сертифікації. Воно має містити: заповнену анкету самооцінювання; опис власного навчального заняття (освітня програма, навчальний предмет, тема, мета, методичне забезпечення, може містити відео-фрагмент уроку); додаткові матеріали (за бажанням педагога). Усі ці матеріали вчитель має завантажити на файлообмінник .

      Визначатиме результати Сертифікації спеціально створена експертна комісія при МОН, до якої увійдуть представники УЦОЯО, ДСЯО, МОН та громадськості. Комісія встановлюватиме порогові бали з 2 етапів випробування: вивчення практичного досвіду та тестування.

     Сертифікацію пройдуть та отримають відповідний документ про це усі вчителі,  які за кожною із цих складових набрали кількість балів, яка дорівнює або перевищує порогові бали.

      Якщо учасник ПОДОЛАВ поріг з тестування і НЕ ПОДОЛАВ з вивчення практичного досвіду – комісія може прийняти рішення вивчити електронне портфоліо. За результатами цього розгляду комісія може прийняти рішення про успішне проходження учасником Сертифікації.

              Сертифікат не може бути виданий учаснику, який:

-         не брав участь в одній зі складових сертифікації;

-         не створив власне е-портфоліо та не завантажив його;

-         проводив репетицію (репетиції) навчального заняття (навчальних занять).

              Для вчителя, що успішно пройшов сертифікацію:

-         передбачається надбавка 20% до заробітної плати впродовж 3 років чинності сертифікату;

-         зараховуватиметься успішне проходження сертифікації як чергове (позачергове) проходження атестації з присвоєнням працівникам наступної кваліфікаційної категорії або підтвердження наявної вищої категорії.

-         «Кожен учитель, що подасться на сертифікацію, заслуговує на підтримку та увагу. Я хотіла б наголосити, що навіть у випадку, якщо з якихось причин ви сертифікацію не пройдете – це жодним чином не вплине ні на вашу роботу, ні на статус», – зазначила Міністр.

       Вона також назвала 3 основні засади, на яких ґрунтуватиметься     Сертифікація:

-         Добровільність.

-         Роботу вчителів оцінюють освітяни, а не чиновники.

-         Непроходження сертифікації не несе жодних наслідків.

                        Створення портфоліо:

- заповнення анкети самооцінювання;

-         опис навчального заняття, проведеного учасником сертифікації відповідно до навчального плану (може супроводжуватись відеозаписом).

-         Також учасник сертифікації може додати  будь-які інші матеріали, які показують педагогічну майстерність:

* інформацію про професійні здобутки;   освітні успіхи учнів;

* творчий доробок (презентації, публікації, виступи на конференціях);

*авторські розробки уроків, дидактичних ігор, сценаріїв тощо;

*дизайнерські рішення оформлення класу та робочого місця;

*гіперпосилання на блоги, а також професійні групи у соцмережах, які адмініструє учасник сертифікації тощо.

Адаптація першокласників: проблеми та шляхи подолання дезадаптації

Організація навчально-виховного процесу
у 1 класі

Учні 1-го класу навчаються лише у першу зміну. Класна кімната розташована  на І поверсі.

Тривалість уроків – 35 хвилин, перерв – не менше 15 хвилин, великої перерви – не  менше 30 хвилин. На 10-й та 20-й хвилині уроку проводиться  фізкультхвилинка, яка складається з динамічних, дихальних вправ, вправ для збереження зору, пальчикової гімнастики тощо. Під час навчання  в 1‑ому класі домінуючими мають бути ігрові форми діяльності. Прийоми та методи роботи з дітьми мають забезпечувати різноманітну активну практичну діяльність кожного учня.

Домашні завдання в першому класі не задаються. Навчальні досягнення учнів 1-го класу оцінюються вербально. У класних журналах та зошитах оцінки в балах не виставляються. Недоцільним є використання будь-яких умовних позначень для оцінювання. Не оцінюються темп роботи учня, його особисті та індивідуальні психічні процеси, зокрема пам’ять, увага, сприймання тощо.

 Розвантажувальний день – четвер. 

Навчальне навантаження на дітей протягом перших двох тижнів обмежується трьома уроками на день (Лист МОН України від 02.07.2007  № 1/9-407 ''Про  організацію навчально-виховного процесу у першому класі'').

З метою уникнення перевантаження та забезпечення адаптації учнів 1 класу до   шкільного навчання протягом першого місяця проводиться щоденно один з уроків на свіжому повітрі або в іншій позаурочній формі. Протягом вересня – жовтня  учитель може планувати проведення окремих навчальних занять у формі уроків-екскурсій, уроків-імпровізацій, уроків-ігор, уроків-театралізацій тощо.     У класному журналі доцільно вказувати форму проведення уроків, якщо вони    проводяться не в класно-урочній формі.

Вимоги щодо забезпечення належних умов для навчання і виховання учнів,  зокрема 1-х класів, у загальноосвітніх навчальних закладах встановлено  Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання  загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного  процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01).

Для учнів 1-го класу особлива увага має приділятися:

• організації гарячого харчування;

• облаштуванню кімнат для відпочинку (сну);

• облаштуванню приміщень для організації рухливих ігор, щонайменше

  одного на паралель класів;

• обладнанню відокремлених туалетів (убиралень);

• обладнанню відокремлених гардеробів з обов’язковим виділенням секцій для кожного класу тощо (лист МОН України від 10.12.04 № 1/9-633).

Особливу увагу вчитель має приділяти збереженню та зміцненню фізичного здоров’я учнів, їх моральному та громадянському вихованню.

Із цією метою важливо організувати активну співпрацю вчителя з батьками,  шкільним психологом, медичними працівниками, вихователем ГПД.

Результатами такої співпраці є:

• краще вивчення індивідуальних можливостей та стану здоров’я кожного

  першокласника;

•  здійснення особистісно орієнтованого навчання та виховання;

• впровадження здоров’язберігаючих технологій навчально-виховного

  процесу;

• спільна підготовка і проведення батьківських зборів;

Створення сприятливих умов забезпечується також при складанні розкладу  уроків. Доцільно чергувати протягом дня навчальні предмети природничо-математичного і гуманітарного циклів з уроками фізичної культури, курсу

«Основи здоров’я», музичного та образотворчого мистецтв, трудового навчання.

Робочі навчальні плани для 1-х класів загальноосвітніх навчальних закладів розробляються на основі Типових навчальних планів початкової школи, затверджених наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 10.06.2011 № 572. Відповідно до мови навчання передбачено окремі варіанти   Типових навчальних планів ( 7 варіантів)

Типові навчальні плани містять інваріантну складову, сформовану на державному рівні, обов’язкову для всіх загальноосвітніх навчальних закладів  незалежно від їх підпорядкування і форм власності, та варіативну, в якій  передбачено додаткові години на вивчення предметів інваріантної складової,   курси за вибором, індивідуальні та групові заняття, консультації.

Організація навчання в перших класах у 2012/13 навчальному році здійснюється за новими навчальними програмами інваріантної складової, розробленими на виконання Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 462 від 20.04.2011, та затвердженими Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України (наказ МОНмолодьспорту України від 12.09.2011 «Про навчальні  програми для 1—4 класів загальноосвітніх навчальних закладів»).

     Навчальні програми розміщені на сайті МОНмолодьспорту     України www.mon.gov.ua та Інституту інноваційних технологій     і змісту освіти: www.iitzo.gov.ua.

Навчальні програми побудовано на засадах особистісно орієнтованої освіти, системного і компетентністого підходів, що зумовлює відповідний відбір змісту і чітке визначення результативної складової його засвоєння.

У навчальних програмах з кожного предмета визначено державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, що враховують зміст і структуру предметних компетентностей (учень розпізнає, знає, розуміє, застосовує, виявляє ставлення, оцінює тощо).

Освітніми результатами цього етапу навчання у школі є повноцінні читацькі, мовленнєві, обчислювальні вміння і навички, узагальнені знання про реальний світ у його зв’язках і залежностях, розвинені сенсорні уміння, мислення, уява, пам’ять, здатність до творчого самовираження, особистісно-ціннісного ставлення до праці, мистецтва, здоров’я, уміння виконувати творчі завдання.

Водночас із предметною підготовкою за роки початкової освіти діти мають оволодіти ключовими компетентностями: вміння вчитися, загальнокультурна, здоров’язбережувальна, громадянська, соціальна, інформаційно-комунікативна, які є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетентностей і компетенцій.

У початкових класах навчальна діяльність уперше стає об’єктом спеціального формування, тому ключова компетентність уміння вчитися набуває найважливішого значення. Основою цієї компетентності у   початкових класах є оволодіння учнями  загальнонавчальними вміннями і навичками (навчально-організаційними, загальнопізнавальними, контрольно-оцінними), що значною мірою визначатиме успішність їхньої навчальної діяльності.

Формування у першокласників загальнонавчальних умінь і навичок у процесі навчання є пріоритетним завданням початкової загальної освіти, оскільки саме вони визначатимуть успіх подальшого навчання дитини у школі.

Усі види загальнонавчальних умінь і навичок функціонують у системі міжпредметних зв’язків і формуються безперервно протягом усього періоду початкового навчання відповідно до можливостей програмового  матеріалу з різних предметів та обов’язкового обліку попереднього  рівня  оволодіння ним.

 

СИСТЕМА РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ ПО ФОРМУВАННЮ ОРФОЕПІЧНИХ УМІНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

План

Вступ                                                                                                                  

Розділ 1. Теоретичні передумови вивчення орфоепії сучасної       української літературної мови 

1.1 Орфоепія як самостійний розділ мовознавства                                       
1.2.Основні одиниці орфоепії                                                                          

Розділ 2. Методика вивчення орфоепії в початкових класах                

2.1 Система засвоєння орфоепічних знань у початкових класах              
2.2 Робота над наголосом                                                                                
2.3 Робота над вимовою звуків                                                                        

Висновки                                                                                                          
Список використаних джерел

Вступ

      Одним із пріоритетних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні, є створення передумов для виховання компетентної особистості, здатної творчо мислити, гнучко реагувати на зміни в умовах перебудови всіх сфер життєдіяльності суспільства. У зв’язку з цим нині відбувається модернізація національної системи освіти та вироблення новітніх концепцій виховання людини.
Відповідно до мети і завдань початкової освіти сучасний школяр повинен «вільно і досконало володіти рідною мовою як засобом спілкування, вираження власної думки, творчості». При цьому успіх навчання школярів залежить від уміння виконувати логічні операції, що сприяють формуванню інтелектуальних можливостей людини, – «абстрагувати, порівнювати, аналізувати, виділяти головне, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки тощо» . Засвоїти ці прийоми роботи можна за умови, коли «дидактичний матеріал на уроці пропонують у вигляді таких завдань, які розвивають творче начало, пізнавальну самостійність і активність учнів».
      Науковцями доведено, що «процес мовно-мовленнєвого розвитку школярів інтенсифікують лінгвістичні засоби рідної мови, які передбачають урахування функцій мови», а також «розвивальні методи і прийоми навчання, спрямовані на вдосконалення лінгвістичної кмітливості, лінгвістичної інтуїції, нестандартного мислення, інтелектуальної гнучкості» .
Чинна програма для середньої школи визначає для вивчення школярами такий теоретичний і поняттєвий мінімум із орфоепії: органи мовлення, звуки мовлення, голосні і приголосні звуки, тверді, м’які, пом’якшені, глухі та дзвінкі приголосні звуки (парні й ті, що не мають парних звуків), наголос, наголошений і ненаголошений звук (голосний), склад, уподібнення приголосних звуків.
      Формування відповідних умінь у школярів початкових класів безпосередньо залежить від повноти і точності орфоепічних знань. Так, учні повинні вміти ділити слово на склади, визначати в словах наголошені і ненаголошені, відкриті й закриті склади, виділяти у слові звуки, співвідносити їх із буквами, визначати звукове значення букв у слові, виконувати повний і частковий фонетичний розбір слів, характеризуючи кожен звук у слові, розрізняти наголошені і ненаголошені голосні, дзвінкі і глухі, м’які і тверді приголосні, правильно і чітко вимовляти всі звуки мовлення, наголошувати слова в усному мовленні, знаходити невідповідність між вимовою і написанням слів, удосконалювати власне та чуже мовлення.
Значення і місце орфоепії у шкільному курсі української мови обумовлене тією „роллю, яку відіграє її звукова сторона. Звуки є матеріальним засобом реалізації лексичних і граматичних значень, будівельним матеріалом для слів і словоформ”. Усі мовні значення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не існують.
      Орфоепія — складова частина загальної структури мови, одна з її систем. Таке розуміння орфоепії дає можливість побудувати вивчення лексики і граматики на орфоепічній основі, здійснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, і вивчати теоретичні відомості з орфоепії «не ізольовано, а як перший рівень цілісної структури рідної мови». Розкрити учням роль у мові звукової сторони, показати зв'язок орфоепії з лексичними і граматичними явищами — важливе теоретичне завдання вивчення орфоепії в школі, бо «без знайомства з орфоепічною системою мови неможливе її теоретичне чи практичне вивчення».
      Зважаючи на вікові особливості учнів молодших класів і особливості лінгвістичного матеріалу, який вони засвоюють на уроках рідної мови, формування системи загальнонавчальних умінь має здійснюватися на основі аналізу, синтезу, виділення головного, порівняння, узагальнення, систематизації, конкретизації, експериментування, аналогії, моделювання, постановки і розв’язання проблеми. 
        Вивчення орфоепії української мови має велике значення на усіх етапах шкільного навчання. Особливо важливим є засвоєння такого матеріалу в початкових класах. Молодші школярі повинні опановувати новий матеріал, володіти основними орфоепічними поняттями. Працюючи над вивченням звуків і наголосу у початкових класах, учні також набувають навичок самостійної роботи над новим матеріалом, удосконалюють свою вимову. Однак вікові психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку зумовлюють специфіку подачі навчального матеріалу та його засвоєння. Цей факт слугує причиною того, що чи не найважливішу роль у засвоєнні матеріалу відіграє зацікавленість учнів, зрозумілість та доступність пропонованого навчального матеріалу.
       Проблему засвоєння орфоепічних знань на уроках рідної мови у початкових класах розглядали А. Багмут, В. Бадер, О. Бондаренко, М. Вашуленко, В. Зівако, С. Непийвода, Л. Кацюк, М. Львов, О. Передрій та інші вчені. Проте дана проблема залишається до кінця нерозв’язаною, оскільки методистами окреслено лише загальні вимоги до вивчення елементів орфоепії початкових класах. Практично відсутнє методичне забезпечення вивчення орфоепічного матеріалу. Саме згадані вище чинники роблять проблему вивчення орфоепії актуальною для сучасної початкової школи.
      Важливість формування орфоепічних навичок на всіх рівнях та вікових етапах мовно-мовленнєвого розвитку молодшого школяра обумовлює вибір теми дипломної роботи: «Система роботи вчителя по формуванню орфоепічних умінь молодшого школяра».
Мета дипломної роботи – обґрунтувати особливості формування орфоепічних навичок молодших школярів на уроках української мови.
Практична значущість дипломної роботи випливає з актуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу у плані формування орфоепічних навичок молодших школярів. Матеріали дослідження можуть використовувати учителі початкової школи для ефективної реалізації розвивального потенціалу уроків рідної мови.  

Розділ 1. Теоретичні передумови вивчення орфоепії сучасної української літературної мови 
1.1 Орфоепія як самостійний розділ мовознавства 

     Важливе значення в техніці мовлення учнів має орфоепія, тобто „система загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну літературну вимову”. Якщо дикція — це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія — правильна вимова цих звуків.
Для того, щоб своєю мовою впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції, необхідна ще й правильність вимови окремих слів і звуків. Можна ясно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає.
Орфоепія (від лат. оrthos – прямий, правильний, рівний і epos – слово, мова) – це „сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень”. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.
     Як вважають учені, орфоепічна норма не може орієнтуватися на вузьку діалектну базу, при встановленні її слід зважати і на вимову у селах і містах.Орфоепічні норми мають бути легкими в засвоєнні і далеко не відходити від правопису.
       У 50—60-ті роки зростає науковий інтерес до питань культури мови і зокрема орфоепії. Порівняно глибоко науково обґрунтовано розглядаються ці питання М.Наконечним у розділі «Курсу сучасної української літературної мови». В останні десятиліття культура української мови стала самостійною науковою дисципліною, яка має свій предмет і об'єкт дослідження, мету і завдання, методику і прийоми наукового дослідження й опису матеріалу.
Сьогодні вченими України вже чимало зроблено в теоретичній розробці проблематики культури мови як окремої галузі лінгвістики.
       У центрі уваги дослідників стоїть функціональний підхід до проблем нормативності. Саме тому постає тепер питання лінгвістичного виховання, вироблення мовного чуття, вміння якнайкраще користуватися мовою.
Теоретичні засади української орфоепії найбільш повно і досконало розроблені науковцями Інституту мовознавства імені О. Потебні АН України. Втілені вони в словнику-довіднику «Українська літературна вимова і наголос» за ред. М. Жовтобрюха. Важливу роль у справі усталення й закріплення норм наголошування відіграв словник наголосів М.Погрібного. також велику користь принесла нова його робота «Орфоепічний словник», який об'єктивно відбиває орфоепічні норми і систему наголошування сучасної української літературної мови.
Одному з питань української орфоепії (наголошування слів і їх форм та тенденції у їх наголошуванні) присвячена монографія В. Винницького «Наголос у сучасній українській мові». 

       Систему методів і прийомів розвитку усного мовлення учнів на уроках української мови в 1—4 класах висвітлено у навчальних і методичних посібниках. Питанням методики вивчення орфоепії присвячені й численні статті в журналі „Початкова школа”, „Початкове навчання і виховання”, „Розкажіть онуку” та ін.
       Сучасні норми української орфоепії — це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови.  Поняття мовної норми існує вже понад сто років і за цей період зазнало істотних змін. У процесі історичного розвитку українська орфоепія шліфувалась і удосконалювалась.
Орфоепічні норми – це норми вимови. Літературній вимові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому. Правильне уживання звука – найменшої одиниці мовлення – важливий елемент у досягненні мелодійності мови. Які б доцільні та вишукані слова не були дібрані, однак неграмотно вимовлений звук зіпсує всі намагання висловитися влучно.
         У "Словнику лінгвістичних термінів" Д. Ганич та І. Олійник подають норму як "закріплені в практиці зразкового використання мовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і найповніше з числа існуючих в мові виконують свою суспільну функцію". 
         Правильна вимова звуків – одна з найважливіших сторін культури мовлення. Щоб забезпечити легке сприймання змісту твору дітьми, учитель повинен мати не тільки добре розвинуті якості голосу, а й бездоганну дикцію, тобто чітку правильну вимову кожного мовного звука. При неправильній орфоепії навіть добре поставлений голос і вміле використання засобів виразності не забезпечать успіху читцеві, тим більше вади його вимови можуть призвести до негативних наслідків, оскільки дітям молодшого шкільного віку властиве мовне наслідування.
          Недоліки вимови бувають різного характеру, і виникають вони внаслідок певних органічних (вроджених) і неорганічних (набутих) вад мовного апарату. У дитячому віці це ще не викликає особливих труднощів, та значно складніше виправити недоліки в дорослої людини. Тому й не бажано, щоб люди з природними дефектами вимови потрапляли на педагогічну роботу. Вчитель, як і артист, диктор, повинен бездоганно володіти мовним апаратом.
       Психологи вважають, що „орфоепічні навички є навичками розумовими”. На початковому етапі розвитку дитини (в дошкільному віці) формуються вимовні навички. Вони здійснюються в процесі наслідування. Проте у ранньому дошкільному віці вимовні навички є неусвідомленими. На наступних стадіях оволодіння мовленням, як вказує О.Гвоздев, відбувається „під впливом оточення”. Саме в цей період важливо розвивати у дітей мовно-слухову увагу. До школи діти приходять уже із сформованими вимовними навичками, які, на жаль, не завжди відбивають норми літературної вимови, тобто не є орфоепічними. Саме тому „в початкових класах слід проводити велику роботу, щоб вони стали орфоепічними”. Така перебудова, як правило, дуже тривала, бо старі зв'язки не руйнуються, а лише загальмовуються. Під керівництвом учителя налагоджуються нові зв'язки, які тільки в результаті довготривалої роботи можуть стати постійними. Саме тому у 1—4 класах треба організувати роботу так, щоб заняття з орфоепії стали систематичними, і тільки тоді можна сформувати орфоепічні навички.
       Дослідники вважають, що вироблення орфоепічних навичок в учнів проходить три етапи. У період формування орфоепічних умінь переважають аналітичні прийоми навчання. Це значить, що учень повинен уміти сприймати потрібний звук на слух, вимовляти його як окремо, так і в мовному оточенні. Далі йде процес переростання орфоепічних умінь в орфоепічні навички. В даній ситуації укладання мовних органів для учнів є звичним. Тепер же учні навчаються вимовляти потрібні звуки у будь-яких позиціях. Ці звуки вони вимовляють уже вільно, але увага ще зосереджується на цьому процесі. При виробленні навичок застосовуються як аналітичні, так і імітаційні прийоми. Третій етап — це процес автоматизації орфоепічних навичок. Основним прийомом є імітаційний. Учні відтворюють уже орфоепічне звучання слів легко, автоматично. Вироблення, формування й закріплення орфоепічних навичок в учнів 1—4 класів вимагає того, щоб ці процеси були навчальними. Тому природним повинно бути визначення орфоепічної мети на кожному уроці. Тільки за таких умов можна не лише виробити і сформувати орфоепічні навички, а й закріпити їх. М. Лабащук зазначає: «У розвитку усного мовлення мусить бути така ж система і такий мовний режим, як у писемному. Неправильно сказане слово повинно викликати в учнів таку ж реакцію, як і неправильно написане».
       Така робота повинна проводитись упродовж вивчення всього курсу української мови. Звичайно, найбільша увага цим питанням має бути приділена при вивченні розділу «Фонетика». У процесі теоретичного вивчення фонетики й орфоепії слід перш за все застосовувати пояснювально-ілюстративний (слово вчителя, пояснення з використанням підручника) і частково-пошуковий (бесіда, спостереження над мовою) методи. Вчені вказують на особливе значення спостережливості. Належне місце в роботі над фонетикою й орфоепією мають зайняти наочні й технічні засоби (схеми, що показують положення мовних органів при вимові голосних і приголосних; різні таблиці, на яких демонструється співвідношення дзвінких і глухих, твердих і м'яких чи слова з певними звуками; магнітофонні стрічки й платівки із записами зразкової вимови тощо).
       Різноманітною має бути і система тренувальних вправ з фонетики й орфоепії. Найголовніші з них такі: фонетичний розбір, різні види списування (з фонетичним і орфоепічним завданням), навчальні диктанти (вибірковий, словниковий, творчий, диктант-переклад), робота з орфоепічним словником, виразне читання текстів, вивчення напам'ять спеціально підібраних текстів з метою удосконалення орфоепічних навичок. Зрозуміло, що вибір методів навчання має бути усвідомлений, їх так треба поєднувати на уроці, щоб результати були якнайкращими.
Необхідно, щоб праця над фонетикою і орфоепією проводилася впродовж вивчення всього шкільного курсу української мови, зокрема у зв'язку з вивченням лексики, орфографії і граматики та роботою з розвитку мовлення.

1.2 Основні одиниці орфоепії 
       Орфоепія у своїй структурі містить правила літературної вимови звуків і словосполучень, а також правила наголосу.
Звукові одиниці мови реально існують і функціонують не ізольовано, а в мовному потоці, в певному зв'язку одна з одною. Аналіз умов сполучуваності голосних і приголосних звуків, утворення груп приголосних, різних комбінацій їх і місця в слові, як і вивчення частотності фонем, має велику теоретичну й практичну вагу. Предметом нашого дослідження є «звукова субстанція мовлення» та особливості її артикуляції.
      Звуком називається «коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі». Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв'язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата.
Звук мови відрізняється від інших звуків тим, що він, по-перше, є носієм найменшої одиниці мови — фонеми, яка має структурне значення, по-друге, відображений у свідомості носіїв мови як такий звукотип, котрий характеризується певним набором акустичних, анатомо-фізіологічних і психофізичних (психоакустичних) ознак. Цей набір ознак набуває соціального статусу і закріплюється в свідомості носіїв мови як орфоепічна норма.
       Звуки поділяються на тони й шуми. Тони виникають внаслідок періодичних коливань повітряного середовища, а шуми — внаслідок неперіодичних коливань. У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму — незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі — тон чи шум,— і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні — це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні — це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних).
        Сукупність основного тону і додаткових тонів складає його спектр, що є дуже істотною в лінгвістичному відношенні характеристикою звука, оскільки з якісного боку різниця між окремими звуками визначається саме на основі їх спектра. Лінгвістичний (соціальний, фонологічний) аспект має на увазі вивчення ролі звукової сторони мови з погляду її смислових функцій. Наприклад, звуки [н] і [н'] здатні розрізняти слова (пор. стан і стань), а звуки [а], [у], [и] можуть розрізняти і слова, і форми слів (пор. лак, лук, лик; книга, книгу, книги) й под. Такі одиниці, що служать для розрізнювання слів і форм слів, називаються фонемами. Вивчення мовних звуків виключно з погляду анатомо-фізіологічного або фізично-акустичного неможливе. Воно обов'язково (свідомо чи несвідомо) враховує значення звуків для спілкування, тобто включає й лінгвістичний, або функціональний аспект.
         Лінгвістично звуками називають „найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова”. Звуки мови на письмі позначаються так: [a], [с], [д'], [м], [н]. Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого. Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю. Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого належать гортань з голосовими зв'язками, ротова та носова порожнини, губи, язик, зуби та піднебіння. За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні.
      Голосні звуки – це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок. Після того як струмінь повітря вже у вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
Голосних звуків шість: [і], [и], [е], [у], [о], [а].  На початку слів голосні в українській мові виступають порівняно рідко, але в середині слова вони трапляються частіше. Так, після твердих приголосних виступають звуки [а],[о], [у], [е], [и]: тато, той, туман, тесля, тиша. Після м’яких приголосних також виступають п’ять голосних.
      Приголосні звуки – це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу, або тільки шум.
При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами. В українській мові 32 приголосних звуки: [б], [п], [д], [д' ], [т], [т'], [ґ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с'], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц'], [в], [й], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р']. Якість приголосних залежить від умов їх творення. При утворенні приголосних видихуваний струмінь повітря (з участю або без участі голосу) зустрічає на своєму шляху перепону, яка являє собою зближення або повне зімкнення активних і пасивних мовних органів. У результаті подолання відповідної перепони виникає характерний шум, що визначає якість того чи іншого приголосного.
      В українській мові приголосні класифікуються за такими ознаками: 1) за участю голосу й шуму в їх творенні; 2) за місцем творення (за активним і за пасивним мовним органом); 3) за способом творення; 4) за наявністю або відсутністю пом'якшення (палаталізації); 5) за наявністю або відсутністю носового забарвлення. Акустичні особливості приголосних звуків, як правило, залежать від артикуляційних умов їх творення.
За участю голосу й шуму приголосні поділяють на сонорні й шумні.
Сонорними (лат. sоnоге — звучно, голосно) називаються приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу. Цих звуків в українській мові дев'ять: [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р']. 
Шумними називаються приголосні, що складаються з голосового тону (або голосу) й шуму з перевагою шуму або з одного тільки шуму, чітко локалізованого. До шумних в українській мові належать: [б], [п], [ф], [д], [т], [ з], [ш] тощо. Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі. Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки: [б], [д], [д'], [ґ ], [ж], [з], [з'], [г], [дж], [дз], [дз' ]. При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки: [п], [т], [т'], [к], [ш], [с], [с'], [х], [ч], [ц], [ц'].
Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук – глухий): [б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с], [з'] - [с'], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц']. Глухий звук [ф] в українській мові співвідносного дзвінкого звука не має. Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко. Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні ([б], [п], [в], [м], [ф]), язикові ([д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й] та глоткові [г].
       За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді ([б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]) і м'які ([д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ], [н' ], [р]). Окремі приголосні за ознакою “м’якість- твердість”утворюють пари: [д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ], [ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р']. Враховуючи слухове сприйняття, приголосні діляться також на свистячі ([з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]) і шиплячі ([ж], [дж], [ч], [ш]). Зовсім невелику групу складають носові приголосні ([м], [н], [н' ]), у творенні яких бере участь носова порожнина.
       Окремо треба сказати про звук [ґ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку. Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель-моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін. Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух: [г] - гортанний щілинний, глухіший; [ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший. Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.
        Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила). Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у]в ненаголошених складах (співати).
        Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли[и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).
Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, куля). Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові.
      Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість. 
Зокрема, виняток – дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к]: [н'і'хт'і], [вохки'й]; у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати). 
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - [с'ц'іпити], [схот'іти]. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити). 
       Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими вимовляються дзвінко: [п р о' з' б а]. Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'].
       Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних: люди - [л'у'ди], давнє - [д'а'вн'е], а також два звуки, коли виступають: на початку слова: юшка - [йу'шка], єдність - [йе'д'н'іс'т']; на початку складу після букви, що позначає голосний склад: палає - [па-ла'-йє]; після апострофа: в'яне - [вйа'не]; після м'якого знака: портьєра - [портйе'ра]. М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба). Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.
         Виразність і чистота вимови звука досягаються насамперед завдяки правильності артикуляції, тобто чіткістю постановки органів мовлення і їх рухів під час вимови звуків. Тому роботу над усуненням недоліків вимови слід розпочинати з виправлення неправильно завчених раніше рухів органів артикуляції.
        Всебічне вивчення орфоепічної структури української мови передбачає також дослідження наголосу. Наголос – це «вимова одного із складів з більшою силою». Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти. Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади – ненаголошеними (у слові вi'-терсклад ві- наголошений). Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші. Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рi'ч-ка, пе-ре'-рва). Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).
Під наголосом переважно розуміють „виділення одного складу слова за допомогою артикуляційних засобів, властивих мові,— м'язової напруженості мовного апарата, збільшення сили видиху, зростання тривалості”.
      Кожне самостійне слово має наголос. Службові частини мови, як правило, не мають наголосу. Вони приєднуються до самостійних, утворюючи разом з ними так зване фонетичне слово, наприклад: думай же, ходив би, я і ти. Склад і голосний у складі, на який падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші — ненаголошеними. Наголос на письмі, звичайно, не позначається, але в словниках наголос позначається спеціальним знаком (наприклад, перо`).
       Багатоскладові слова, а особливо складні, крім основного наголосу, можуть мати ще й додатковий (і не один), що характеризується меншою силою. Він також позначається при потребі спеціальним значком, наприклад: військо'возобов'я'заний, а'ерофо'тозніма'ння. Деякі складні слова (вони, звичайно, пишуться через дефіс) мають два головні наголоси, наприклад: воє'нно-стратег'ічний.
    Зазвичай прийнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіх слов’янських і більшості індоєвропейських мов, є силовий, заснований на силі видиху, м’язової напруги. Про це говорить
 Н.Тоцька, характеризуючи склад, говорить, що він найбільше визначається тривалістю, проте значною мірою і силою, і мелодикою.
Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на словесний (тактовий), синтагматичний і фразовий.
Наголос в українській мові виконує подвійну функцію. По-перше, він об'єднує звукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазна'чений з одним наголосом сприймається як одне слово, а комплекс ви'ще зазна'чений, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: давноочі'куваний, нижчезга'даний, передба'чити і давно' очі'куваний, ни'жче зга'даний, пере'д ба'чити. По-друге, наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані парами слова ви'года (користь) і виго'да (зручність), за'хват (захоплення) і захва'т (пристрій, ширина робо-чого ходу), лі'карський (від лікар) і ліка'рський (від ліки), похідни'й (від похід) і похі'дний (який походить від чогось) — різні, на що й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова ру'ки і руки', ві'кна і вікна', різний вид мають дієслова наси'пати і насипа'ти.
       Незважаючи на зміну місця наголосу в багатьох словах у зв'язку зі словозміною і словотворенням, в українській мові наголошування характеризується сталою системою і яскраво вираженими закономірностями. Нормативне наголошування є необхідною ознакою культурного й грамотного мовлення. Різноманітне поєднання ненаголошених складів з наголошеним, а також ненаголошених між собою є базою, на фоні якої формується ритмічна структура слова. 
      За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука') та їхні граматичні форми (стi'ни – називний відмінок множини і стіни' – родовий відмінок однини). Більшість слів в українській мові має один наголос. Система наголошування в українській мові досить складна. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників. Разом із тим спостерігаються й деякі закономірності в наголошуванні слів.
1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навча'ння, завда'ння, запита'ння, чита'ння, визна'ння, вида'ння, пізна'ння, посла'ння. 
Але є й відхилення від цього правила: обла'днання (набір механізмів тощо), не'хтування, бі'гання, ко'взання.
2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказі'вка — вказівки', учи'телька — учительки', ла'стівка — ластівки', го'лка — голки', пи'санка — писанки'. Але: ро'дичка —ро'дички, сусі'дка — сусі'дки, верхі'вка — верхі'вки. 
3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузьки'й, кружни'й, легки'й, липки'й, мілки'й, низьки'й, нови'й, нудни'й, пісни'й, різки'й, сипки'й, скучни'й, стійки'й, стічни'й, страшни'й, тверди'й, тісни'й, тонки'й, трудни'й, тяжки'й, черстви'й, чітки'й, чутки'й, шкільни'й. 
У прислівниках, утворених від названих вище прикметників, наголос падає на перший склад: ву'зько, ле'гко, мі'лко. 
4. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете -ите не наголошується: несемо', несете' (а не «несе'мо» «несе'те»); ідемо', ідете' (а не «іде'мо», «іде'те»); пі'демо, пі'дете; бу'демо, бу'дете; гурко'чемо, гурко'чете. 
5. Треба запам'ятати наголос у словах, в яких найчастіше допускаються помилки: аге'нт, бюлете'нь (множина: бюлете'ні), кулінарі'я, ви'падок, діало'г, докуме'нт, моноло'г, ім'я', катало'г, некроло'г, експе'рт, кварта'л, кіломе'тр, компромі'с, кропива', мережа', одина'дцять, озна'ка, о'птовий, пеня', пере'пис, пере'пустка, предме'т, при'ятель, при'ятелька, руко'пис, середи'на, спи'на, співробі'тник, ти'тульний, цеме'нт, чергови'й, чотир-на'дцять. 
     Отже, орфоепія стосується насамперед усної форми мови (мовлення), тобто вона вчить, як мають вимовлятися ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, у певних сполученнях з іншими звуками, в окремих граматичних формах, у групах слів, подекуди і в поодиноких словах. Традиційно правила літературної вимови розглядаються в системі голосних, приголосних, сполучень приголосних, наголосу.

Розділ 2. Методика вивчення орфоепії в початкових класах 
2.1 Система засвоєння орфоепічних знань у початкових класах 
      Значення і місце орфоепії у шкільному курсі української мови обумовлене тією роллю, яку відіграє її звукова сторона. Звуки є матеріальним засобом реалізації лексичних і граматичних значень, будівельним матеріалом для слів і словоформ.  Вивчення орфоепії сприяє засвоєнню учнями норм усного і писемного мовлення. В цьому виражається її тісний зв'язок з орфографією, фонетикою.  Практичні завдання орфоепії на уроках рідної мови в початкових класах можна сформулювати так:
1. Розвиток звукової культури учнів.
2. Формування і удосконалення прийомів звуко-буквеного розбору.
3. Формування умінь визначати орфограми на основі звукового аналізу.
        Прийшовши до школи, дитина повністю володіє сформованими вимовними навичками, які виявляються у вимовлянні окремих звуків (голосних та приголосних), їхніх сполучень, окремих граматичних форм, у способах наголошування слів. Сформовані в процесі неусвідомленого наслідування вимовні навички дошкільників не завжди відображають орфоепічні норми даної мови. Тому з початком шкільного навчання виникає необхідність приводити вимовні навички окремих дітей у відповідність з орфоепічними нормами літературного мовлення.
       На уроці вчитель ставить завдання — створити максимальну кількість мовних ситуацій і насамперед спеціально дібраних вправ для закріплення цих зв'язків.  
      Оволодіння правильним усним мовленням — процес, який складається з активних дій дитини: фізичних рухів мовних органів (зовнішні дії) та зусиль інтелектуально-емоційних (внутрішні дії). Із багатьох дій, які учень виконує на уроці в процесі мовного спілкування, виділяються ті, без яких орфоепічні навички сформувати неможливо: 
1)     активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення — фізичні рухи м'язів мовного апарату; напруження слухових органів);
2)     розуміння мовних одиниць: співвідношення комплексів звуків (морфем, слів, речень) із позамовною реальністю; 
3)     постійне зіставлення власної вимови іззразками орфоепічно правильного мовлення (робота фізіологічного апарату мовлення); 
4)     запам'ятовування (робота пам'яті).
       Орфоепічні норми об'єднують правила вимови звуків (голосних і приголосних), окремих звукосполучень та граматичних форм. У програмовому матеріалі початкового курсу рідної мови закладено багато можливостей для засвоєння учнями орфоепічних норм. Найбільше таких можливостей виявляється у вивченні орфоепії, зокрема в розділах програми «Звуки і букви», «Наголос».
       Спостереження за власною артикуляцією, узгоджені зі слуховими сприй-

няттями, створюють надійну основу для удосконалення мовного розвитку молодших школярів у фонетико-орфоепічному плані. 
       Об'єктивний взаємозв'язок між усним та писемним мовленням у цілому та між орфоепією і фонетикою зокрема, постійна необхідність у процесі навчальної діяльності переходити від однієї форми мовлення до іншої створюють не тільки широкі можливості, але й викликають необхідність застосування прийому порівняння взаємозв'язаних мовних явищ та понять. 
      Сучасна програма з української мови для початкових класів ставить спеціальну вимогу широко використовувати прийоми зіставлення та протиставлення мовних явищ з метою формування та класифікації нових понять.
      Скажімо, на перших етапах навчання, порівнюючи звуки, учні можуть стверджувати, що і звуки [б], [д], [ж] є зовсім різними, між ними немає нічого спільного. І це буде правильно. Однак, коли школярі одержали поняття про голосні і приголосні, вони вже поряд із тим, що сприйняли ці звуки як різні, знаходять у них і спільні ознаки: усі вони є приголосними. Пізніше, після ознайомлення з поняттями «тверді», «м'які», «дзвінкі», «глухі» приголосні, для учнів відкриваються нові спільні ознаки для названих звуків (усі вони є твердими, дзвінкими).
       У процесі опрацювання звукових явищ мовні одиниці для порівняння слід ускладнювати поступово — від окремих звуків до їх сполучень і цілих слів. Наприклад, у букварний період навчання грамоти діти вчаться аналізувати на слух і читати за аналогією склади з однаковими голосними і змінними приголосними: ма, ла, на, ра, па.Спочатку такі склади діти сприймають як зовсім різні. Але пізніше учні мають навчитися бачити повністю або частково спільні ознаки в порівнюваних складах: усі вони побудовані з двох звуків; у кожному з них перший звук — твердий приголосний, а другий — голосний; в усіх складах — голосний звук [а].
       Крім вправ на порівняння, які учні виконують за раніше розробленою схемою, заданими вчителем запитаннями, важливо практикувати й такі завдання, в яких вони змушені будуть самостійно давати відповіді на запитання «Що спільне і відмінне між заданими об'єктами порівняння?». До таких самостійних дій спонукаємо учнів, якщо запропонуємо їм проаналізувати мовні одиниці, з якими вони досі не стикалися, або порівняти мовні об'єкти за ознаками, що досі не розглядались. Цьому також сприяє варіювання завдань на порівняння, наприклад:
1. Доберіть з колонок слова, які б відповідали схемі. Серед слів у колонках є слова лисиця і вулиця. На перший погляд обидва ці слова відповідають вказаній схемі, але під час уважного аналізу слово вулиця відпадає, бо в ньому наголошеним є не другий, а перший склад.
2. Серед поданих слів знайдіть пари, які матимуть однакову звукову модель: ліс, ґедзь, зозуля, лисиця, літак, тюлень, день. (Однакову звукову модель мають слова день і ґедзь, зозуля і лисиця).
3. Що схоже і відмінне у звукових моделях таких слів, як дятел і літак, ключ і кран?
4. Що спільного в словах роса, коса, вода, земля? (В усіх наголос на другому складі, закінчуються голосним звуком [а]).
      Уміння учнів аналізувати, зіставляти і порівнювати мовні явища є важливою основою для виконання більш складних аналітико-синтетичних операцій, що служать свідомому формуванню понять та навичок. Рух від сприйняття до розуміння — це перехід від чуттєвого до мислительного. Під час такого переходу понятійне узагальнення дає можливість учням здійснювати операцію, що має величезне значення для їхньої навчальної діяльності, — класифікацію.
      Звуки людського мовлення, які з першого дня шкільного навчання стають для дітей особливим предметом вивчення, класифікуються за багатьма параметрами, передбаченими програмою: за приналежністю до голосних і приголосних; голосні – за наголошеністю і ненаголошеністю; приголосні — за участю голосу і шуму; за ступенем м'якості. Тому вправи на класифікацію звуків служать важливою умовою для формування в учнів багатьох фонетичних понять, пов'язаних з фонетичними уміннями учнів.
       Наводжу зразки таких вправ:
1. Назвіть звуки, під час вимови яких повітря в ротовій порожнині проходить вільно, без перешкод ([а], [о], [у], [е], [и], [і]).
2. Назвіть звуки, під час вимови яких перепона на шляху струменя видихуваного повітря створюється губами ([б], [п], [в], [м], [ф]); зубами і кінчиком язика ([т], [д], [ц]).
3. Назвіть звуки, під час вимовляння яких чуємо тільки шум ([с], [ш], [х], [т], [п], [к]); назвіть звуки, що утворюються за допомогою голосу й шуму ([б], [д], [ж], [з], [г], [дз], [дж]).
4. Назвіть парні приголосні, що творяться однаково, але відрізняються за звучанням ([б]— [п], [д']— [т'], [з] — [с], [дж] — [ч] та ін.).
5. Поясніть, що є спільного і відмінного у вимові звуків [д] і [д'], [д] і [т].
6. Виділіть зайвий звук із таких груп: [а], [о], [у], [ж], [і], [и]; [б], [д], [ж], [з], [к], [г], [дж], [дз]; [б], [п], [в], [м], [ф], [с]; [ж], [з], [с], [ш], [д], [х].
7. Продовжіть ряд звуків: [р'], [н'], [т'], [й],...
8. Назвіть голосні звуки в словах: юннати, лялька, поїздка. 
9. Назвіть однакові приголосні звуки у словах: молодь і молотьба.
        Використання прийомів свідомого артикулювання та порівняння мовленнєвих одиниць дає можливість учителеві здійснити перехід від конкретних мовних дій фонетико-орфоепічного характеру до розумових операцій (зіставлення, аналізу, синтезу, класифікації) з наступними

висновками про закономірності у вимові та написанні, що існують у мові. Організація навчальної діяльності в такий спосіб сприяє засвоєнню фонетики .
        Отже, організація системи вправ з орфоепії зумовлена змістом і методикою виучування мовних явищ. Оскільки в центрі навчання є звукова сторона мовлення, то провідне місце на уроках фонетики належить усним вправам. Слово чи текст, що підлягає спостереженню або аналізу, повинні вимовлятися, прочитуватися вголос.

2.2 Робота над наголосом 
       У початкових класах робота над наголосом здійснюється у двох напрямках — засвоєння учнями нормативного наголосу у вживаних словах та вироблення умінь і навичок швидко й безпомилково визначати в будь-якому слові наголошений звук (склад). Перший з цих напрямків переслідує суто орфоепічну мету, тобто спрямований на формування в молодших школярів культури усного мовлення. Другий напрямок слугує важливою і обов'язковою основою для розв'язання учнями орфографічних завдань, пов'язаних із правописом слів з ненаголошеними голосними.
       Не всі діти однаково сприймають наголос у словах. Одні розрізнюють його тільки у вимові вчителя, причому деякі з учнів чують наголос лише в тому випадку, коли наголошений склад вимовляється з сильним напруженням голосу. Інші, добре розрізнюючи наголоси у вимові інших, не чують їх у власному мовленні, хоча й наголошують слова правильно. Частина дітей добре розрізняє наголоси у вимові інших та при власному промовлянні слів уголос, але затруднюються визначати наголошений звук у внутрішньому мовленні.
        Перше уявлення про наголошені склади та наголошені звуки учні одержують у добукварний період навчання грамоти, після того, як вони навчилися на слух та за характером вимови розрізнювати голосні і приголосні. Це уявлення треба розвивати в дітей на невеликій кількості добре зрозумілих за значенням двоскладових слів. Для спостереження за силою вимовляння складів у словах учням спочатку пропонуються слова з наголосом на першому складі (мама, рама, літа, хата, сіно, Оля), а пізніше — з наголосом на другому складі (оса, коса, лоша, село, роса, вода, Івась). 
Спочатку діти впізнають наголошений звук під час виразного вимовляння слова вчителем, а потім — у вимові товаришів та у власному голосному мовленні. Слід зазначити, що п'ятихвилинні вправи на визначення наголосу в словах викликають в учнів зацікавлення. Цьому сприяють різноманітні завдання:
1. Змініть слова так, щоб наголос перейшов на другий склад: се'ла—(село'), кни'жка—(книжки'), чо'вен — (човни'), ха'та — (хати'), рі'чка — (річки'), мо'ре — (моря'). 
2. Змініть слова так, щоб наголос перейшов на перший склад: вода' — (во'ди), перо' — (пе'ра), верба' — (ве'рби), пташки' — (пта'шка). 
3. Додайте до слова склад ви- і простежте, що станеться з наголосом: рости' — (ви'рости), ли'ти — (ви'лити), не'сти — (ви'нести) [34, 13]. 
       Дуже важливо, щоб учні вміли визначати наголошені звуки у власній вимові, вголос та мовчки. На початку таких вправлянь використовуються таблиці з серіями предметних малюнків. Учням пропонується, наприклад, відшукати зображення предметів, у назвах яких наголос чується на першому складі. Перед тим, як вимовити вголос потрібні слова, дитина вимовляє їх пошепки, про себе, переконуючись у тому, який із двох складів вимовляється сильніше, з більшим напруженням мовних органів.
       Для розвитку вміння визначати в слові наголошений склад вже в період навчання грамоти слід пропонувати учням, крім аналітичних вправ на визначення в словах наголошених звуків (складів), завдання зворотного, синтетичного характеру. Наприклад, на дошці вивішуються складові моделі слів, до яких учні мають самостійно дібрати різні слова з наголосом на першому та на другому складах: мама, сонце, літо, квітка; вода,земля, роса, мороз. 
       Ефективним є прийом штучної зміни місця наголосу в слові, тобто вимовляння одного й того ж слова з почерговим наголошуванням різних складів. Наприклад, у слові рослина учень визначає і називає три склади. Після цього йому пропонується вимовити слово тричі, змінюючи в кожному випадку наголос. Порівнюючи звучання слів (ро'слина, росли'на, рослина'), молодший учень легко обирає природний варіант і правильно визначає наголошений склад.
        Наводжу  систему вправ різних видів для роботи над наголошенням слів у початкових класах .
1. Прочитайте, правильно наголошуючи слова. 
Замок закрила я на замок,
Дощик пішов і замок змок.
В замок не втраплю, заржавів замок,
Бо він під дощиком замок.
2. Користуючись пам’яткою, встав пропущені букви в таких словах: гр….чаний, пл….че, з…рно, с…стра, в…рба, з…ма.
Пам’ятка 
1.     Постав знак наголосу.
2.     Визнач ненаголошені е, и.
3.     Зміни слово або добери однокореневе, щоб ненаголошений звук став наголошеним: село – села. 
3. Розстав правильно наголоси у словах потішки. 
Бором брів бобер до брата
Борошна собі набрати,
Бо бобриха й бобренята
Будуть бублі виробляти.
4. З поданих букв склади і запиши слова. Постав наголос. 
у, к, р, о                                         урок
е, в, а, с, ш                                     весна
і, м, т, с, о                                      місто
я, д, е, т, л                                      дятел
о, м, а, в                                         мова
і, ч, р, а, к                                      річка
О, ш, к, а, л                                   школа
5. Гра «Хто більше?». Записати якнайбільше трискладових слів з наголосом: 
а) на першому складі (яблуко, мачуха...):
б) на другому складі (сметана, підлога...);
в) на третьому складі (молоко, інженер...).
6. Подані речення і словосполучення записати одним словом. У записаних словах розставити наголоси. 
1. Те, що сталося, трапилося (ви'падок). 2. Дівчина, яка дружить з ким-небудь (по'друга). 3. Сто кілограмів (це'нтнер). 4. Шматки дерева для опалення (дро'ва). 5. Смужка паперу, яка закладається в книгу (за'кладка). 6. Рисочка між словами (дефі'с). 7. Водій автомашини (шофе'р). 8. Чітко, розбірливо, зрозуміло читати (вира'зно). 9. Учень, який чергує (чергови'й). 10. Розмова двох осіб (діало'г). 11. Вигадане прізвище(псевдоні'м). 12. Десять плюс чотири (чотирна'дцять).
7. Відгадайте загадки. Відгадки запишіть. Поставте наголоси. Поясніть значення слова. 
Слово це — старовинна будова
з гостряками мурованих веж.
Щойно зміниш ти наголос слова —
цим одразу будову замкнеш.
Що це за слово? (За'мок, замо'к) Д. Білоус 
Слово це просте — не дивовина
(зустрічаєм мало не щодня),
організму складова частина
і періодичне видання.
В цьому слові тільки й заковики:
другий склад наголоси — і вмент
означать почне воно великий
клавішний музичний інструмент.
Що це за слово? (Орга'н, о'рган)
Д. Білоус 
8. Завдання-жарти. 
А ви розумієте? 
— Завтра у мене день народження. Мені пошили плаття з а'тласу.
— З а'тласу? Та ти що?
— З а'тласу. Він такої рідкісної білизни!
— Біли'зни? То з чого тобі плаття пошили: з біли'зни чи а'тласу?
— Та з а'тласу ж!
— Не розумію — як можна пошити плаття з паперу?
(З журналу) 
Чому виникло непорозуміння? 
***
Одного разу Дмитрик написав оповідання і дав його Андрійкові. Той почав читати вголос: «Колись в одній далекій країні на бере'зі річки стояв великий замо'к. Його охороняли цілі по'лки. Воїни були мужні й хоробрі. Та їм часто завдавали турбот і муки' тубільці.
Одного разу підпливли вороги в своїх пирога'х зовсім близько. Почався бій, страшне пекло'!.. ».
— Нічого не розумію, — перервав читання Андрійко.
— Я такого не писав, — схопився Дмитрик.
А що думаєте про це ви? Чи ви розумієте? 
9. На якому складі наголос. 
Керівник гри називає слова. Учні на пальцях або картками з цифрами показують, який склад наголошений.
Для цієї гри можна використати такі слова:
1) з наголосом на першому складі: баба, батько, булка, варта, вилка, возик, волик, вудка, гайка, голос, дружба, диня, жито, заступ, каса, качка, крапка, лижа, ліки, льотчик, мало; 
2) з наголосом на другому складі: бджола, брова, буквар, букет, вага, води, гайок, гараж, краса, косар, лимон, врожай, ішак, кажан, народ, низький, нора, орел, осел. 
6. Спіймай слово з наголосом на другому складі. 
Керівник гри проказує слова. Учасники плескають у долоні, коли почують слова з наголосом на другому складі.
Для цієї гри можна використати такі слова: зошит, село, плече, сестра, книжка, темний, димлять, життя, море, буряк, байка, герой, весна, зима. 
10. Прочитай слова. Запам'ятай, як вони наголошуються. 
Шофер, дочка, український, старий, новий, одинадцять, чотирнадцять, дрова, столяр.
— Спиши спочатку слова, у яких наголошений перший склад, потім - другий, далі - третій. Підкресли наголошені склади. 
Голосний звук у наголошеному складі називається наголошеним. Голосний звук у ненаголошеному складі називається ненаголошеним.
11. Прочитай виразно народну веснянку. 
Благослови, мати!
— Благослови, мати, весну закликати! Весну закликати, зиму проводжати!
— Благословляю вас веснянки співати, весну зустрічати, землю звеселяти!
— Спиши перші два рядки пісні. Яке це речення? На що вказує знак оклику? Підкресли звертання.
— Усно поділи слова на склади, вимов наголошені звуки, познач наголос.
12. Впізнай слово за наголосом. 
— Утвори слова, додавши потрібні букви. Запиши, познач наголос.
13. Попрацюйте разом! 
— Прочитайте і відгадайте загадку.
Вірно людям я служу, їм дерева стережу.
Дзьоб міцний і гострий маю, шкідників ним добуваю.
— Запишіть відгадку. Підкресліть букву, якою позначено ненаголошений голосний звук.
— Зробіть звуко-буквений аналіз слова добуваю.
Виконуйте так!
1. Вимовте слово вголос.
2. Назвіть послідовно всі звуки. Побудуйте звукову модель слова.
3. Поділіть слово на склади, позначте їх на моделі.
4. Визначте і позначте наголошений склад (звук).
5. Запишіть слово.
6. Вимовте окремо голосні звуки. Якою буквою позначено кожний звук?
7. Вимовте приголосні звуки. Якою буквою позначено кожний звук?
14. Прочитайте текст, правильно наголошуючи виділені слова. 
А на тих рушниках — Україна моя...
Вишитий рушник — незмінний предмет українського побуту. Він оспіваний у багатьох піснях і віршах.
З давніх-давен рушниками прикрашають оселі, зустрічають гостей. Не обходяться без рушників ні весілля, ні проводи в армію, ні різні інші свята.
— Спиши перші два речення, підкресли виділені слова, познач наголос.
15. Прочитай текст. 
Урок чемності
Куди б ти не прийшов — у школу, в гості, в установу — вітайся першим. Якщо ти йдеш зі старшими і вони з ким-небудь вітаються, ти повинен вітатися також. Першим не подавай руки дорослим. Чекай, поки вони тобі подадуть.
— Випиши виділені слова: спочатку двоскладові, потім – трискладові і, нарешті, - чотирискладові.
— Вимов кожне слово вголос, познач наголос, підкресли наголошені склади.
16. Прочитай вірш. 
Воду носить — рука болить,
кашу варить — рука болить.
А каша готова — і рука здорова.
— Якими рядками вірша можна підписати перший малюнок до вправи 15, а якими – другий?
— Спиши виділені слова. Прочитай їх, наголошуючи перший склад. Зверни увагу, як наголос змінив значення слів.
17. Прочитай і спиши слова. 
Золотий, кам'яний, холодний, розумний.
— Познач наголос. Підкресли наголошені склади.
— Добери до кожного слова спільнокореневе, яке відповідало б на питання що? Запиши.
18. Прочитай слова. Визнач, який по порядку склад у них наголошений. 
— Зміни слова так, щоб наголос перейшов на другий склад.
зірка — зірки  нитка —...казка —... ложка —...шапка —... картка —...стежка —... брунька —...
— Запиши слова парами, познач наголос. Запам'ятай, як вимовляються ці слова.
       Отже, важливою ознакою сформованості вміння визначати в слові наголошений звук (склад) є здатність учня самостійно добирати слова з наголосом на заданому складі. Це означає, що він відчуває наголос (розвиток відчуття ритму мовлення), промовляючи слово про себе, у внутрішньому мовленні. 

2.3 Робота над вимовою звуків 
       Наводжу  зразки орфоепічних вправ і завдань, які доцільно використовувати при вивченні правильної вимови звуків. Форми роботи, передбачені мною, — це вправи і завдання навчального, розвивального, проблемного, тренувального та ігрового характеру. Вони розміщені у порядку наростання складності завдань. Програмовий матеріал ілюструється підібраними  поетичними творами (переважно дитячої літератури), значною кількістю українських прислів'їв, приказок, пісень, загадок, скоромовок, образних порівнянь, народних прикмет, приповідок, уривками з прозових творів класичної та сучасної української літератури.
Наведу  зразки цікавих матеріалів до розділу «Приголосні звуки».
І. Губні приголосні звуки [п], [п'], [б], [б'], [м], [м'], [в], [в'], [ф], [ф'].
1. Прочитайте вірші, чітко вимовляючи губні звуки у складах і словах. 
Не цурайтесь того слова,
Що мати співала,
Як малого сповивала,
З малим розмовляла.
Т. Шевченко
2. Прочитайте скоромовку, виразно вимовляючи губні звуки. 
Бук бундючивсь перед дубом.
Тряс над дубом бурим чубом.
Дуб пригнув до чуба бука —
Буде букові наука.
Народна творчість 
3. Прочитайте приказки та прислів'я. Спишіть ті, де трапляються слова з коренем мудр-, мов-. Підкресліть букви, що позначають губні приголосні. 
·        Вмієш казати, вмій і мовчати.
·        Мудрий з півслова розуміє.
 ·        Мовчання сотні слів варте.
·        Мудрим ніхто не народився, а навчився.
·        Слово срібло, мовчання — золото.
·        Що менше балакаєш, то більше чуєш.
·        Не вислухана мова не варта нічого.
·        Биків люблять за роги, а людину — за слово.
 ·        Мова — душа народу.
 Народна творчість
4. Прочитайте загадки, відгадайте їх. Особливу увагу при читанні звертайте на вимову губних приголосних. Відгадки запишіть, підкресліть букви, що позначають тверді губні приголосні. 
Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко)
Ногами у воді зав'яз.
Вода до пояса якраз.
Він простягнувся над водою.
Два береги з'єднав собою. (Міст)
Я веселенький звірок:
Плиг з ялинки на дубок. (Білка)
Попід лісом котилася діжа з тістом. (Місяць)
5.Замініть тверді губні приголосні напівпом'якшеними. Прочитайте утворені слова. 
Вил (віл), бик (бік), вити (віти), умити (уміти), пити (піти), миша (Міша), била (біла), бий (бій), мий (мій).
6. Звук [ф] замініть будь-яким іншим так, щоб утворилися нові слова. 
Фото (лото), фара (пара), фазан (казан), фанера (манера), шафа (шана), фарш (марш), форма (норма), Уфа (ура), кафе (каже), факт (такт).
ІІ. Передньоязикові свистячі приголосні [с], [с'], [з], [з'], [ц], [ц'].
7. Прочитайте вірш, виразно вимовляючи тверді та м'які свистячі приголосні. 
Вітер в гаї не гуляє,
Вночі спочиває;
Прокинеться — тихесенько
в осоки питає: «Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?
Хто се, хто се по тім боці
рве на собі коси?
Хто се? Хто се?» — тихесенько
Спитає, повіє.
Та й задріма, поки неба
Край зачервоніє.
Т. Шевченко
8. Прочитайте скоромовки, зважаючи на вимову свистячих приголосних. Які з цих приголосних дзвінкі, які глухі? Випишіть слова, у яких є м'які зубні [с'], [з'], [ц']. 
Коза в лузі — лоза в тузі.
Бери лозу, жени козу.
*** 
Коза казала козенятам,
Щоб зачиняли завжди хату.
Очиці у вовчиці, наче блискавиці.
  9. Прочитайте приказки і прислів'я. Запишіть їх, підкреслюючи букви, що позначають свистячі приголосні. 
·        Або розумно сказати, або зовсім змовчати.
·        Молодець проти овець, а проти молодця і сама вівця.
 ·        Хто за все береться, тому нічого не вдається.
10. Прочитайте і відгадайте загадку, запишіть її. Букви, що позначають м'які свистячі приголосні, підкресліть двома рисками, а ті, що позначають тверді, — однією. 
Хто вона?
Сидить хитра баба на верхівці граба.
«Ой не злізу з граба! — каже діткам баба.
— Вдень люблю я спати, а вночі — літати».  

11. Замініть приголосні [c], [з] м'якими [с'], [з']. Які слова у вас утворились? 
Сила (сіла), сил (сіль), сипати (сіпати), саду (сяду), сиру (сіру), оси (осі), сини (сіни), квас (квась), перелаз (перелазь), зліз (злізь), на вози (на возі).
ІІІ. Передньоязикові зубні приголосні [т], [т'], [д], [д'], [п], [п'].
12. Прочитайте вірш, чітко вимовляючи передньоязикові зубні звуки. 
Рідний край
У всіх людей своя святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня.
Аніж земний в пустині рай,
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня родини.
А нас, людей, без Батьківщини.
М. Чернявський
 13. Прочитайте скоромовки, виразно вимовляючи тверді та м'які передньоязикові зубні звуки. 
Одиничка — одиначка,                                      У домі Діми дим.
Неабияка дивачка!                                              Ой, ходім туди, ходім
Одиничці все однак,                                           Рятувати Дімин дім.
Що й сусіда — одинак!                                              Народна творчість
14. Прочитайте прислів'я та приказки. Спишіть їх, підкресліть букви на позначення твердих приголосних [д], [т], [н] однією рискою, м'яких [д'],[т'], [н'] — двома. 
·        Зроби діло до неділі.
·        І будень, і неділя — лінивому все безділля.
·        Десять разів відміряй, а один відріж.
 ·        Купив дуду на свою біду.
15. Прочитайте загадку. Відгадку запишіть, підкресліть букви на позначення твердих звуків [д], [т], [н] і м'яких [д'] [т'] [н']. 
Вона тоненька та міцна,
латає кожухи і свитки.
І зветься штука чарівна —
Ви здогадались, дітки?... (Нитка)
16. Замініть тверді приголосні [д], [т], [н] м'якими [д'] [т'] [н']. Які слова у вас утворилися? 
Стиг (стіг), дим (дім), багатий (багатій), синив (синів), порад (порадь), завод (заводь), стан (стань), дружний (дружній), тин (тінь), радити(радіти).
IV. Передньоязикові сонорні звуки [р], [р'], [л], [л'].
17. Прочитайте вірш, чітко артикулюючи приголосні [p], [л], [p'], [л']. 
Просо
Рано-вранці вийшов рак
Сіять моркву, кріп і мак.
Говорив рак раченятку:
— Підготуй гарненько грядку!
О. Павленчук
18. Прочитайте скоромовки, звертаючи особливу увагу на вимову приголосних [p], [л], [p'], [л']. Спишіть скоромовки, підкресліть звертання. 
Росте липа коло Пилипа,                             Не клюй, курко, крупку,
Пилип біля липи очима кліпа.                     Не кури, котику, люльку.
19. Спишіть прислів'я та приказки, у яких йдеться про тварин. Букви на позначення приголосних [р], [р'] підкресліть. 
·        Брехнею світ пройдеш, та назад не повернешся.
·        Рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
·        Овечку стрижуть, а баран трясеться.
20. Відгадайте загадки. Спишіть відгадки, які називають тварин або птахів. Букви на позначення сонорних приголосних [р], [р'] підкресліть. 
Плету хлівець на четверо овець,
А на п'яту кізочку. (Рукавиця)
Хату він на хаті має
І жабкам рахунок знає.
Прилетів він іздалека,
А зовуть його... (лелека).
 21. Замініть твердий [р] на м'який [р']. Які слова у нас утворились? 
Рад (ряд), бура (буря), рив (рів), корив (корів), грим (грім), Крим (крім), раба  (ряба), буру (бурю), гору (горю), зораний (зоряний), рис (ріс).
22. Замініть [л] на [р]. Які слова у вас утворились? 
Лак (рак), лама (рама), малина (Марина), палити (парити), плавити (правити валити (варити), лови (рови), Лука (рука), жалко (жарко), Валя(Варя).
23. Додайте або вилучіть літеру л, щоб утворилось нове слово. 
Куб (клуб), булки (буки), сон (слон), лось (ось), відплив (відпив).
24. Замініть твердий [л] на м'який [л']. Які слова у вас утворились? 
Галка (галька), толу (Толю), лук (люк), лак (ляк), лада (ляда), мілка (мілька),    біла (біля), Лола (Льоля), лила (Ліля), білити (біліти), булка(булька).
V. Передньоязикові злиті (африкати) [дж], [дж'], [дз], [дз'].
25. Прочитайте вірш, правильно вимовляючи африкати. 
Джміль
Без веселого джмеля
Посмутнішала б земля.
Він весною у садку
Носить золото пилку.
Добре трудяться джмелі,
Щоб цвіло все на землі.   В. Земной 
26. Прочитайте скоромовку, злито артикулюючи приголосні [дж], [дж'], [дз], [дз']. Випишіть слова, у яких с зазначені звуки, відповідні буквосполучення підкресліть. 
Ведмедику-ледащо,
На пасіку вліз нащо?
Буду джмеликом дзижчати.
Буду мед я куштувати.
 Народна творчість
27. Спишіть прислів'я та приказки. Підкресліть буквосполучення на позначення звуків [дж], [дж']. 
·        Одна бджола багато меду не наносить.
·        Бджола мала, а й та працює.
·        Бджоли раді цвіту, люди раді меду.
 ·        Добру людину бджола не кусає.
 28. Прочитайте і відгадайте загадки. Відгадки залишіть, підкресліть злиті приголосні. Зробіть звуко-буквений аналіз цих слів. 
На городі молода                                        Пооблітала квіточки
пишні коси розпліта,                                  В гайочку і в лужку —
у зеленії хустинки                                      Тепер скуштують діточки
золоті хова зернинки. (Кукурудза)            Солодкого медку. (Бджола)
VІ. Передньоязикові шиплячі звуки [ш], [ш'], [ж], [ж'], [ч], [ч'], звукосполучення [шч].
29. Прочитайте вірш; чітко вимовляючи тверді і напівпом'якшені шиплячі звуки. 
Жабка вчила жабенятко
Жваве квакати в калюжі.
Жабеня сказало жабці:
— Горло вже втомилось дуже.
В. Кленц
30. Прочитайте скоромовки, чітко артикулюйте шиплячі приголосні. 
Жовте жито жук жував                        Сів шпак на шпаківню,
і з Женею жартував.                             заспівав шпак півню:
Жартом-жартом — і у Жені                - Ти не вмієш так, як я,
 жовтий жук живе у жмені.                 Так, як ти, не вмію я.   
31. Прочитайте прислів'я. Спишіть речення, де переважає звук [ш]. 
·        Менше говори — більше діла твори. 
·        З добрим дружись, а лихих стережись.
·        Для мишки нема звіра страшнішого від кішки.
·        Під лежачий камінь вода не тече.
  VІІ. Задньоязикові приголосні звуки [г], [г'], [к], [к'], [х], [х'], [ґ], [ґ'].
32. Виразно прочитайте вірш, звертаючи увагу на вимову задньоязикових приголосних. 
Гуси гучно ґелготали,
горобці зерно клювали.
Гонять гуси горобців,
голубок на ґанок сів.
О.Кононенко 
Такі тренувальні вправи на вимову  можна підбирати до кожного звука.
       Отже, основне місце у системі роботи над орфоепією належить вправам, оскільки засвоєння знань на теоретичному і практичному рівнях проходить одночасно, доповнюючи одне одного. Вправи повинні бути різноманітними, з кожної теми подані в ієрархічній послідовності, містити елементи новизни, що потребує самостійного обґрунтування, певних інтелектуальних зусиль.

Висновки 
      Орфоепія – це сукупність правил (норм) літературної вимови звуків і словосполучень. Серед орфоепічних норм виділяються акцентологічні норми (норми наголошування), що регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених. Також орфоепічні норми регулюють правильну літературну вимову звуків і словосполучень, наголос у словах. Сучасні норми української орфоепії є єдиними для всіх фонетичними законами літературної мови. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Правильне уживання звука як найменшої одиниці мовлення є важливим елементом у досягненні мелодійності мови.
        Лінгвістично звуками називають найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого. Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором  цих звуків та їх послідовністю. Звукові як лінгвістичній одиниці властива автономність. Відриваючись від конкретної морфеми, звук набуває певної самостійності, незалежності, автономності. Коли звук пориває з лексичним або граматичним значенням, він перестає бути словом чи морфемою і стає самостійною звуковою одиницею.
         Для успішної реалізації навчальних завдань у процесі викладання  потрібно запроваджувати наявні активні методи навчання, що стимулюють позитивну мотивацію роботи, забезпечують розумову і мовленнєву активність. Оптимальними з цього погляду є виконання вправ і завдань навчального, розвивального, проблемного, тренувального та ігрового характеру. При цьому засвоєння знань на теоретичному і практичному рівнях проходить одночасно, доповнюючи одне одного. Дані завдання повинні бути різноманітними, містити елементи новизни, що потребує обґрунтування їх методики, певних інтелектуальних зусиль учнів під час опрацювання.
       У процесі теоретичного вивчення орфоепії слід застосовувати поясню-вально-ілюстративний (слово вчителя, пояснення з використанням підручника) і частково-пошуковий (бесіда, спостереження над мовою) методи. Зіставлення артикуляції різних звуків в українській мові, порівняння діалектної вимови з літературною допоможе усвідомити специфіку кожного звука. Належне місце в роботі над фонетикою й орфоепією мають зайняти наочні й технічні засоби. Різноманітною має бути система тренувальних вправ з фонетики й орфоепії: фонетичний розбір, списування з фонетичним і орфоепічним завданням, навчальні диктанти, робота з орфоепічним словником, виразне читання текстів, вивчення напам'ять спеціально підібраних текстів з метою удосконалення орфоепічних навичок.

Таким чином, вивчення орфоепії української мови має велике значення на усіх етапах навчання. Особливо важливим є засвоєння такого матеріалу в початкових класах.

Список використаних джерел 
1.         Адаменко Л.П. Роздавальний матеріал з розділу «Фонетика» // Українська мова і література в школі.— 2001.— № 9.— С. 59-63.
2.         Бадер В. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів // Рідна школа. – 1999. – №9. – С. 53-55.
3.         Бадер В. Розвиток орфоепічних умінь першокласників // Початкова школа. - 1997. – №7. – С. 9-10.
4.         Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.
5.     Білецька М.А. Українська мова в 2 класі чотирирічної початкової школи. – К.: Основи, 1997. – 127 с.
6.         Бойко В. Проблема орфоепії української літературної мови // Мовознавство. – 2004. - №11. – С. 12-14.
7.         Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. – К.: Академія, 2006. – 368 с.
 8.    Бондаренко А.А. Работа над ударением в начальных классах // Начальная школа. - 1989. – №2. – С. 18-21.
9.    Варемус К.І. Пізнавальні завдання орфоепічного змісту для учнів початкових класів // Початкова школа – 1999.– № 8.– С. 53-56 

10.    Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Початкова школа. – 1991. – №2. – С. 28-31.
11.    Вашуленко М. Навчання української мови в 2 класі // Початкова школа. – 2003. – №1. – С. 42–46.
12.    Вашуленко М. С. Державний освітній стандарт з української мови (початкова ланка) // Початкова школа. — 2012. - № 2. - С.2-5.
  13.    Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. - 416 с.
 14.    Горбунцова Т.Ю.Цікаві вправи та ігри на уроках української мови у початкових класах. – К.: Рад. школа, 1996. – 120с.
15.    Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
 16.    Заяць Я.М. та ін. Уроки рідної мови. 3 клас. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2013. – 336 с.
17.    Заяць Я.М., Оношків О.П. Уроки рідної мови. 2 клас. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2013. – 296 с.
18.    Зівако В., Непийвода С. Цікаві завдання з української мови в почат-ковій школі. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 128 с.
 19.    Ігнатенко Т. Творчі завдання на уроках розвитку мовлення // Початкова школа. – 2006. – №2. – С. 11–12.
20.    Капацина В.І. Вивчення наголосу // Початкова школа. – 1994. – №5.
21.    Сапун Г. Збірник диктантів і завдань для тематичного опитування. 1-4 класи. Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 176 с.
22.    Шандрівська Г. Контрольні роботи з української мови в початкових класах. – Тернопіль: підручники і посібники, 2008. – 48 с.

             З досвіду роботи класного керівника                Сідьорко Світлани Василівни

Педагогічний стаж: 30 років.

Проблема, над якою працюю в системі виховної роботи : - «Формування національної свідомості, патріотичних почуттів учнів засобами національно-патріотичного виховання». 

Педагогічне кредо: «Щастя для мене – виховувати різнобічно та гармонійно розвинену національно свідому, високоосвічену, життєво компетентну людину, здатну до саморозвитку та самовдосконалення».

                                                                         ОПИС ДОСВІДУ

Тема досвіду: «Формування національної свідомості, патріотичних почуттів учнів засобами національно-патріотичного виховання».

Провідна наукова ідея досвіду: виховати у майбутніх громадян України почуття обов'язку і поняття честі, уміння підкоритися товаришеві й наказати йому, бути ввічливим, суворим, добрим і стійким - залежно від умов життя, удосконалення особистості не тільки як головної продуктивної сили, а й як активного громадянина України, духовно багатої, морально благородної особи. На цьому зосереджуються зусилля всієї системи виховання, формування особи нового типу суверенної держави

Мета досвіду: виховання молодої людини - патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов'язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал, носій української національної культури. Передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особи стіс них рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту.

Завдання:

v формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовність її захищати;

v забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

v формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

v прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні;

v виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції;

v утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі;

v формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря;

v забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров'я;

v виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

v формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

v формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

v розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

v формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовки до життя в умовах ринкових відносин.

Наукова основа досвіду:

використання інтегрованих технологій;

Юхновський, І. Про ідеологію і політику Українського інституту національної пам’яті;

Афанасьєв, А. Педагогічні основи військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України.

Актуальність досвіду: у сучасному житті приділяється багато уваги національної самосвідомості учнів, згуртовується колектив за допомогою колективних справ, участі у заходах, зорієнтованих на патріотичне виховання, відродження культури, традицій, збереження мови, народу. 

Новизна досвіду: сьогодні в умовах величезних змін у соціальному, економічному і політичному житті України постала проблема радикальної перебудови у сфері виховання, тому передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту є найголовнішою проблемою на сьогоднішній день.

Результативність: забезпечення сприятливими умовами для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей; для розвитку професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності особистості, позитивна динаміка зростання рівня патріотизму в країні, зростання соціальної і трудової активності населення, його внеску до розвитку основних сфер життя, діяльності суспільства і держави, подолання екстремістських проявів окремих груп населення та інших негативних явищ, відродження духовності, соціально-економічна і політична стабільність та зміцнення національної безпеки. 

Педагогічний досвід класного керівника

Сідьорко Світлани Василівни
 «Виховуючи всебічнорозвинену особистість»

«Успіх приходить до того,

хто робить те,

що найбільше любить»

М.Форбс

        На мою думку, діяльність класного керівника дуже цікава, багатогранна, трудомістка. Вона пов’язана з непередбаченими труднощами, невдачами, навіть розчаруваннями, а іноді – з безсонними ночами, сльозами… Все це так. Але коли бачиш, як на твоїх очах  виростає Людина, як збагачується її духовний світ, як дитина починає усвідомлювати своє місце в житті, а у вирішенні проблем шукає підтримки в тебе і вдячна за це, забуваєш про прикрощі і безсонні ночі, а душу наповнює почуття глибокого задоволення. Сподіваюсь, що моя любов зігріє їх серця та торкнеться дитячих душ.

        На початку роботи проводила анкетування, особисті зустрічі з кожним із батьків, щоб краще дізнатися учнів. Разом з батьками організовували спільні виїзду на рибалку, на пікнік, екскурсії. Завдяки цим заходам, клас – згуртований, а найголовніше, що діти стали ближче до своїх батьків, та на прикладі їх згуртованості під час поїздок, ближче стали один до одного та до мене. У даний час є класним керівником 4 класу. За ці роки я пройшла шлях від виховання молодшого школяра, де відбувається формування цінностей колективу, до випускника початкової школи, які намагаються утвердитися в колективі через органи самоврядування, через вираження своїх морально-етичних позицій. У практику виховної роботи з класом впроваджую модель виховної системи, основану на ідеях педагогіки життєтворчості, яка найповніше розкриває смисл існування людини у світі.

         У чому полягає моя методологічна позиція класного керівника? У роботі вважаю головним забезпечення розвитку особистості кожної дитини, її творчого потенціалу. Відносини з дітьми будую на принципах співробітництва, співтворчості і пам’ятаю, що вчитель може допомогти дітям розвивати почуття прекрасного, пробудити творчі сили.

        Усвідомлюючи, що класний керівник є для підростаючого покоління духовним посередником між суспільством і дитиною, прагну створити сприятливі умови для формування особистості, внести необхідні корективи у процес виховання, скоординувати зусилля педагогів, сім’ї, соціуму. В своїй роботі керуюсь принципом:  допомогти дитині знайти свій ключ до успіху, створити умови, у яких вона розкриватиме свої здібності, творитиме своє життя, зростатиме духовно, творчо, інтелектуально й самовдосконалюватиметься.

       Розуміючи важливість виховної діяльності класного керівника, відповідально виконую свої обов’язки, докладаю всіх зусиль, щоб виховання підлітків відбувалось в атмосфері добра і творчості, взаємодопомоги і взаємоповаги, доброзичливості та толерантності. У своїй діяльності використовую різноманітні традиційні та інноваційні форми виховної діяльності - головне, щоб вони давали бажаний результат. Серед них:

-          ділові і гри;

-          тренінги;

-          робота учнів у мобільних творчих групах;

-          музично-історичні екскурси;

-          акції;

-          усні журнали;

-          турніри інтелектуальних ігор;

-         брейн-ринги;

-          «Що?Де?Коли?»;

-          заочні та очні експедиції.

     Калейдоскоп шкільного життя класу різноманітний. 90% учнів охоплені гуртковою роботою займаються в шкільних гуртках та поза школою. Успішно діє учнівське врядування.

     Одним із основних пріоритетів є згуртування учнів та батьків класу в єдиний, дружній колектив через участь у спільних творчих та соціально-важливих справах. Діти разом з батьками з 4 класу постійно беруть участь в загальношкільній роботі, допомагаючи утримувати навчальне місце у гарному стані.

     Щорічно залучаю учнів та батьків до науково-пошукової та дослідницької роботи.

     Поряд з традиційними формами роботи використовую інноваційні колективні й індивідуальні форми співпраці з батьками: батьківські збори з фрагментами педобучу, класні прес-конференції, дискусії, круглі столи, батьківські тренінги. Залучаю батьків до проведення виховних годин, екскурсійних подорожей, загальношкільних заходів та конкурсів. До батьківських зборів готуюся ретельно та заздалегідь. Усім батькам на зборах завжди готую роздатковий матеріал:  поради батькам в друкованому вигляді. Кожен учень класу має власне портфоліо, де знаходиться інформація про дитину, роботи з деяких предметів, дані анкетування та інше. З даними матеріалами батьки можуть ознайомитися на зборах.

Крім того, часто проводжу з класом психологічні тренінги, анкетування, діагностування, порівняльні анкетування у співпраці із соціально-психологічною службою закладу. Розробила рейтингову систему участі кожного учня в суспільно-корисному житті класу, школи, яка є досить ефективною. У кінці навчального року на урочистій виховній годині відзначаються досягнення кожного, відбувається нагородження.

         Прагну працювати творчо, а тому завжди пам’ятаю слова В.Сухомлинського: «Якою талановитою не була б людина, але якщо вона не вчиться на досвіді інших, то ніколи не буде хорошим педагогом». Прагну самокритично оцінювати свою діяльність, її результати, намагаюся швидко адаптуватися в умовах соціальних змін. І вірю у слова М.Свєтлова:

«...Жизнь – это чудо,

                а чуда не запретишь.

                             Да здравствует амплитуда

                                      – то падаешь, то летишь!»,

            бо перемога -

                                          це доля щасливих

                                                                              та оптимістичних». 

Моя позиція

Вміння знаходити обдарованих та здібних дітей - талант, вміння їх вирощувати – мистецтво. Але найважливішим є любов до дитини!

Вчительство – це і мистецтво і праця. Саме вчитель, педагог, викладач, вихователь закладає і створює основу творчої людської діяльності.

Як же виховати дитину, щоб оцінка за цю справу була відмінною? Це питання я поставила перед собою, коли прийшла працювати до школи.

Саме тут в цих стінах зростають ті, кому жити та створювати майбутнє. Я думаю, що мої вихованці стануть новою українською елітою – моральною, духовною, високоосвіченою, інтелектуальною, культурною, національно свідомою. Я мрію виховати людину добрих помислів, почуттів і дій, яка існує в гармонії із світом, із власним серцем. Це й стало провідною ідеєю моєї роботи.

Щоб моя мрія стала реальністю, мета та виховні завдання спрямовані на:

ü утвердження принципів загальнолюдської моралі, формування морально-етичних якостей;

ü формування високої художньо-естетичної освіченості особистості, формування у підростаючого покоління інформаційної культури, погляду на книгу та інші види інформації як на важливий засіб розвитку й самореалізації особистості;

ü виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору своєї світоглядної позиції;

ü формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою як могутнім чинником становлення громадянина України;

ü розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації;

ü виховання поваги до Конституції, законів України, національної символіки;

ü формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати для розквіту держави, готовності її захищати;

ü формування творчої, працелюбної особистості;

ü забезпечення духовного взаємозв’язку поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

ü забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей, охорони та зміцнення їхнього здоров’я;

ü формування сімейно-етичної культури.

Індивідуальний підхід

Безумовно, серцевиною виховного процесу є особистість дитини, і вихователь повинен поважати почуття власної гідності кожного учня, його індивідуальну життєву мету, запити, нахили, інтереси, характер, створити сприятливі умови для його самовизначення, самореалізації та розвитку.

Роздуми, постійний пошук, розуміння відповідальності та важливості роботи з колективом, намагання зробити її цікавою і для дітей, і для себе допомогли мені визначити пріоритет одних проблем над іншими, знайти шляхи їх вирішення, прогнозувати та діагностувати підсумки.

Враховуючи особливу актуальність, недостатню розробку проблеми вихованості учнів, мною була визначена тема: ”Загальні методи вивчення особистості і дитячої спільності”. Його мета – науково обґрунтувати та узагальнити новітні методи вивчення особистості і дитячої спільності, створити на основі узагальнення свою концепцію та визначити шляхи її реалізації, перевірити доцільність форм та прийомів вивчення рівня вихованості особистості на практиці.

Особливу увагу я приділяю  дітям, які потребують посиленої уваги. Основні шляхи та засоби роботи з такими дітьми розкриті в роботі:” Методико-психологические основы индивидуального подхода в обучении педагогически запущенных детей». Метою  якою полягає – не допустити переживання цими дітьми своєї “нездатності”, не дозволити виникнення байдужості до навчання, праці; не притуплювати почуття честі та гідності.

Робота з батьками. Сім’я

Батьки – авторитети, і найбільш зацікавлені в навчанні й вихованні дітей. Вони на жаль, інколи і “не бажане” з точки зору педагога за впливом “зовнішнє середовище”.

Зрозуміло, спілкування на зборах, батьківських комітет...

Але, відверто, це малодійово. Я намагаюсь встановити індивідуальний контакт з кожною родиною. А далі – постійний телефонний контакт, зустрічі, бесіди в школі, спілкування через учнівський щоденник. Так ми – вчителі – зрозуміліші батькам, а батьки нам. Налагоджується взаємодія, взаєморозуміння.

Педагогічний досвід допоміг зробити однозначний висновок: основний рушійний фактор у вихованні дитини – сім’я. І як би школа ефективно не будувала свою роботу, необхідних результатів вона не отримає, коли не буде справжнього виховання  родині, сім’ї. Твердо переконана, народна педагогіка – оптимальний варіант співдружності школи і сім’ї.

А тому ж з перших днів навчання розпочинаю роботу з учнями і Ії батьками на спільних зборах. Саме сім’я, родина допомагає проводити такі уроки, як-от: «Я і моя сім’я» та інші.

Пропоную батькам заповнити анкети, відповіді яких допомагають мені краще організувати заняття, дати потрібні педагогічні рекомендації щодо виховання дітей у сім’ї.

Розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації.

При плануванні роботи з учнівським колективом головним я вважаю ідею особистої спрямованості виховного процесу. У центрі стоять не програми чи заходи, а саме учень. Саме його індивідуальні нахили, інтереси й здібності. Спільно з психологічною службою школи проводжу моніторинг психічного розвитку особистості. На основі індивідуального значення кожної дитини складаю психолого-педагогічну картку. Отримані результати стають предметом обговорення організації будь-якого заходу.

Важливу роль у школі відіграє творче виховання, в основу якого я поклала використання різних засобів, підходів до дитини, орієнтованих на досягнення оригінального результату, розв’язання творчих задач.

Для реалізації даного завдання використовую активні форми роботи, такі як “Інтелектуальний марафон”, “Зірковий час”. Для виховання прагнення і здатності правильно оцінювати свої вчинки, почуття проводжу ділову гру (робота в групах) “Прийми рішення”. З великим задоволенням діти беруть участь у шкільних позакласних заходах, присвячених Новому року, Міжнародному жіночому святу “8 Березня”, “Осінньому балу”, святу “Останнього дзвоника”.

Особливу увагу я приділяю взаємостосункам батьків та дітей, тому влаштовую загальні заходи, пікніки, свята, за участю батьків та дітей, це має свої результати! J

Охорона та зміцнення здоров’я дітей

Певну роль у формуванні правильної думки про негативні якості і вчинки, у профілактиці серед учнів відіграють тематичні виховні години, при проведенні яких намагаюсь залучати учнів до активного обговорення цієї теми. З пропагандою здорового способу життя було проведено серію виховних годин, таких як-от: урок – шоу “Здоров’я – це життя, рух та красота”, проект “Вредные привычки ведут к беде”, на меті яких є негативний вплив алкоголю, наркотиків та нікотину на здоров’я.

Велика увага приділяється розвитку фізичної культури. За ініціативою дітей і їх активною участю у підготовці, проведено “День здоров’я”.Було проведено спортивні змагання, естафети, конкурс “Вітамінка”, “Зелений лікар”, “Юний автомобіліст”, конкурс агітаційних плакатів, що підкреслюють негативний вплив наркотиків, тютюну та алкогольних напоїв на здоров’я людини, та конкурс пісні про здоров’я. Під час аналізу змагання підкреслюю прогалини в знаннях і підказую, як їх слід ліквідувати.

Після проведення таких позакласних заходів я помітила, що дівчата та хлопці стають більш зацікавленими, і мої поставлені цілі мають свої результати.